Досить часто у педагогічних працях поняття "самостійна робота" і "самостійна пізнавальна діяльність" ототожнюються. Однак, як і М.М. Солдатенко [71, c. 82], ми вважаємо, що ці поняття не варто ототожнювати, оскільки слово "робота" має дещо ширший (фізичний, механічний, соціальний) зміст, ніж "самостійна пізнавальна діяльність". В останньому понятті більш конкретно визначено вид роботи – діяльність пізнання, яку можна конкретизувати глибше, тобто уточнити – коли мова йде про навчання учня. Це навчально-пізнавальна діяльність, яка здійснюється самостійно в більш широкому розумінні, тобто така, яка здійснюється і в процесі перегляду фільмів, телепередач, читання книг, слухання радіопередач, спілкування, спостереження за навколишнім середовищем тощо. Саме тому у нашому дослідженні ми віддали перевагу другому поняттю.

Психологи та педагоги виділяють чотири різновиди самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Кожен з них відрізняється специфікою цілепокладання та планування:

-       учень здійснює постановку мети та планування майбутньої діяльності за допомогою вчителя;

-       постановка мети здійснюється за допомогою вчителя, а планування майбутньої роботи виконується учнем самостійно;

-       постановка мети та планування майбутньої роботи здійснюється учнем самостійно в межах наданого вчителем завдання;

-       робота здійснюється учнем за власною ініціативою, він без допомоги вчителя, самостійно визначає зміст, мету, план роботи та самостійно виконує її. 

Таким чином, аналізуючи все вище сказане, можна конкретизувати смислове значення поняття "самостійна пізнавальна діяльність". Під самостійною пізнавальною діяльністю ми розуміємо діяльність учнів, яка полягає у визначенні мети, завдань, проблеми (самостійному або за допомогою вчителя) на основі пізнавальних потреб та інтересів, мотивів, виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на самостійне розв’язання поставлених завдань.



Особливості організації та шляхи активізації самостійної пізнавальної діяльності школярів під час вивчення фізико-математичних дисциплін

Самостійна пізнавальна діяльність є ефективною формою навчальної діяльності і визначальною складовою навчально-виховного процесу. Це пояснюється тим, що у процесі самостійної пізнавальної діяльності формуються не лише навички роботи учнів з джерелами інформації, а й відбувається формування інтересу до знань, їх поглиблення та розширення, оволодіння новими прийомами пізнання, формування самоосвітніх навичок, розвиток творчої особистості. Дуже важливими тут є постійні зусилля вчителів, спрямовані на пошук продуктивних форм, методів і засобів організації самостійної пізнавальної діяльності.

 Без сумніву, найґрунтовнішими є ті знання, яких учень набуває самостійно. Щоб навчання було успішним, необхідно не тільки стимулювати активну пізнавальну діяльність учнів, а й вчити їх прийомів цієї діяльності. Відшукання ефективних шляхів організації самостійної пізнавальної діяльності учнів дозволить удосконалити навчально-виховний процес, підвищити його результативність, сприятиме інтелектуальному розвитку, самостійності та творчій активності школярів.

Існує декілька класифікацій методів навчання, запропонованих Ю. Бабанським, І. Лернером, А. Алексюком, М. Скаткіним, М. Махмутовим та багатьма іншими вченими. Польський педагог і психолог В. Оконь в своїй класифікації виділяє групу методів самостійного набуття знань [60, с. 279]. Він характеризує їх як проблемні, засновані на творчій пізнавальній активності учнів у ході розв’язання навчальних проблем, і виділяє наступні методи:



16

17