лише за умови систематичного керівництва самостійним набуттям знань учнями й організації у школі їхньої пізнавальної діяльності.

Таким чином, аналіз літератури дозволяє визначити такі три аспекти: 

  1. Самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час.
  2. Самостійна робота є ширшим поняттям, ніж домашня робота. Самостійна робота може включати позаурочну роботу учня, яка задається в тій чи іншій формі учителем. Але в цілому це паралельно здійснювана пізнавальна діяльність учня за вибраною ним із готових або виробленою ним самим програмою засвоєння якого-небудь матеріалу.
  3. Самостійна робота є ефективною формою навчальної діяльності, формою самоосвіти, пов’язаною з роботою учня в класі.

Варто сказати, що сам термін "самостійна робота" учнів не зовсім чітко відображає ті види діяльності, які здійснює учень. На наш погляд, суті цього виду діяльності більше відповідає термін "самостійна пізнавальна діяльність", оскільки він відображає ширший спектр видів такої діяльності – починаючи з читання підручників, книг, журналів, газет, і закінчуючи переглядом фільмів, слуханням радіопередач, спостереженням за природними явищами тощо.

В Українському педагогічному словнику "різноманітні види індивідуальної та колективної навчальної діяльності школярів, яка здійснюється на навчальних заняттях або вдома за завданням учителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі" трактуються як самостійна навчальна робота. Вказується, що найбільш поширеними видами самостійної навчальної роботи в учнів є праця з підручником, навчальним посібником, дидактичними матеріалами, персональним комп’ютером, розв’язання задач, підготовка рефератів, творів, доповідей, виконання лабораторних робіт, дослідницька діяльність, моделювання, конструювання, самостійні спостереження [17, с. 297].



Досить часто у педагогічних працях поняття "самостійна робота" і "самостійна пізнавальна діяльність" ототожнюються. Однак, як і М.М. Солдатенко [71, c. 82], ми вважаємо, що ці поняття не варто ототожнювати, оскільки слово "робота" має дещо ширший (фізичний, механічний, соціальний) зміст, ніж "самостійна пізнавальна діяльність". В останньому понятті більш конкретно визначено вид роботи – діяльність пізнання, яку можна конкретизувати глибше, тобто уточнити – коли мова йде про навчання учня. Це навчально-пізнавальна діяльність, яка здійснюється самостійно в більш широкому розумінні, тобто така, яка здійснюється і в процесі перегляду фільмів, телепередач, читання книг, слухання радіопередач, спілкування, спостереження за навколишнім середовищем тощо. Саме тому у нашому дослідженні ми віддали перевагу другому поняттю.

Психологи та педагоги виділяють чотири різновиди самостійної пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Кожен з них відрізняється специфікою цілепокладання та планування:

-       учень здійснює постановку мети та планування майбутньої діяльності за допомогою вчителя;

-       постановка мети здійснюється за допомогою вчителя, а планування майбутньої роботи виконується учнем самостійно;

-       постановка мети та планування майбутньої роботи здійснюється учнем самостійно в межах наданого вчителем завдання;

-       робота здійснюється учнем за власною ініціативою, він без допомоги вчителя, самостійно визначає зміст, мету, план роботи та самостійно виконує її. 

Таким чином, аналізуючи все вище сказане, можна конкретизувати смислове значення поняття "самостійна пізнавальна діяльність". Під самостійною пізнавальною діяльністю ми розуміємо діяльність учнів, яка полягає у визначенні мети, завдань, проблеми (самостійному або за допомогою вчителя) на основі пізнавальних потреб та інтересів, мотивів, виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на самостійне розв’язання поставлених завдань.



15

16