знання за допомогою раціональних способів розумової діяльності, творчо використовувати раніше набуті знання у нестандартних ситуаціях, проявляти активність та ініціативність у пізнавальній діяльності.

Ефективність оволодіння знаннями, уміннями і навичками вища тоді, коли цей процес спрямовується вчителем так, що в ньому залишається місце для доцільної самостійної пізнавальної активності учнів. Пізнавальна самостійність – це здатність, яка проявляється в умінні власними силами, без сторонньої допомоги вирішувати поставлені вчителем чи самими учнями завдання, використовуючи при цьому нові раціональні способи роботи, та в стійкому бажанні та прагненні не лише на вимогу вчителя, а й за власним почином активно брати участь в учбовій роботі. Пізнавальна самостійність включає дві сторони: суб’єктивну – мотиваційну (спонукальну) та об’єктивну – володіння узагальненими знаннями, уміннями та навичками. Ці сторони тісно взаємопов’язані і складають органічну єдність.

Значний вплив на формування пізнавальної самостійності школярів має самостійна робота. Учені довели, що при систематичному виконанні самостійних робіт на належному дидактичному рівні якість і міцність засвоєних учнями знань підвищується, формуються пізнавальні можливості учнів, мислительна діяльність, їхні уміння і навички.

Існує багато різних напрямів у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в древності. Його представниками можна вважати ще древньогрецьких учених (Сократ, Платон, Аристотель), які глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх міркуваннях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно відбуватися тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особистості та розвиток її здібності – шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність приносить дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку у придбанні нових знань. Свій подальший розвиток вони отримують у висловлюваннях Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, які в епоху



похмурого середньовіччя у розпалі процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагають навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливості, критично мислячої людини. Ті ж думки розвиваються на сторінках педагогічних праць Я. Коменського, Ж. Руссо, І. Песталоцці, К. Ушинського та ін.

У педагогічній праці вчені теоретики у єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у світлі основних якостей особистості представника сучасної епохи – ініціативності, самостійності, творчої активності – як головних показників всебічного розвитку людини наших днів. Вивчаючи сутність самостійної роботи у теоретичному плані, виділяється три напрями, за якими може розвиватися самостійність навчання – пізнавальна, практична та організаційно-технічна. Б. Єсипов (60-ті р.р.) обґрунтував роль, місце, задачі самостійної роботи у навчальному процесі. При формуванні знань та вмінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає також у зв’язку зі зміною цілі навчання, його направленістю на формування навичок, творчої діяльності, а також у зв’язку з комп’ютеризацією навчання. На думку Б. Єсипова, самостійна робота учнів виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням у спеціально визначений для цього час. При цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, застосовуючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових або фізичних дій [28, с. 34].

Другий напрямок бере свій початок у працях Я. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження та аналізу природи діяльності самого учня. В рамках дидактичного напрямку аналізуються області застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюється методика їх



7

8