"Організація діяльності – процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених цілей" [39, с. 224].

У праці Л. Жарової [29, с. 118] слушно визначається організація самостійної роботи як "дії педагога та тих, хто навчається, спрямовані на створення педагогічних умов, необхідних для своєчасного та успішного виконання завдання". Таким чином, організація самостійної пізнавальної діяльності учня – це комплекс дій учителя та учня, спрямований на створення оптимальних умов для засвоєння учнями знань, умінь та навичок. 

Ю. Бабанський, А. Дьомін та О. Кондратюк [8, с. 115, 25, с. 60] розрізняють три основні форми організації навчання за критерієм кількості учасників: індивідуальна, групова, масова.

У праці Г. Асонової [7, c. 8-12] розглядається необхідність керівництва вчителем творчим процесом оволодіння учнями знаннями. Основним засобом реалізації цієї мети, як стверджує Г. Асонова, має бути навчання учнів прийомам розумової діяльності в межах визначеної системи і визначає три послідовні щаблі самостійності. Принцип поступової підготовки учнів до самостійної практичної діяльності покладено в основу виділення цих щаблів. Це дає можливість обґрунтувати ускладнення завдань для самостійної роботи за чотирма напрямами: ускладнення змістовної частини завдання, ускладнення розумових дій, ускладнення в прийомах навчальної роботи, ускладнення, яке розкриває зовнішні зв’язки.

Перші три напрями ускладнення охоплюють внутрішні зв’язки системи самостійної роботи учнів. Останній напрям має дидактичне значення. Його основним завданням є навчання учнів самостійно набувати нових знань і використовувати їх у практичній діяльності шляхом виявлення та систематизації базових знань.

Ґрунтуючись на особливостях діяльності вчителя та учнів у процесі самостійної роботи, автор систематизує її види відповідно до зовнішніх та внутрішніх напрямів, де ланкою зв’язку та вихідним моментом є специфіка змісту курсу.



За зовнішніми напрямами Г. Асонова так розділяє види самостійної роботи:

1) за дидактичним призначенням (з метою вивчення нового матеріалу, закріплення і т.д.);

2) за способом управління (інструктаж, план-таблиця, відповіді на запитання і т.д.);

3) за джерелами знань (робота з картами, підручниками, ілюстраціями, пресою, робота у процесі пояснень учителя).

За внутрішніми зв’язками види самостійної роботи, на її думку, можуть бути розподілені таким чином:

1) за ступенем розвитку пізнавальної діяльності (роботи наслідувального та відтворюючого характеру, тренувальні роботи, які частково потребують прояву власного задуму учнів у вирішенні того чи іншого нового завдання; творчі, які потребують прояву творчого мислення);

2) за ступенем розвитку розумової діяльності (роботи на порівняння, узагальнення, виявлення зв’язків, причин та наслідків).

У процесі організації самостійної роботи з метою активізації розумової діяльності учнів, як наголошує В. Буряк [12, с. 54], є необхідність урахування принципу адекватності цілей та завдань розумового напруження, тобто самостійну роботу потрібно організовувати так, щоб учень постійно долав посильні труднощі, але щоб рівень вимог, запропонований йому, не був нижчий рівня розвитку його розумових здібностей. Багато уваги він приділяє також системності роботи з розвитку умінь та навичок самостійної розумової праці з урахуванням того, що поступове збільшення самостійності учнів є, безперечно, системотворчою основою організації самостійної роботи. Коментуючи впровадження проблемного навчання, дослідник відзначає особливу цінність завдань, які мають проблемний характер і потребують пошуку, творчого опрацювання та здійснення відкриттів.

Ю. Бабанський відзначає, що впровадження проблемного навчання передбачає послідовне та цілеспрямоване залучення учнів до вирішення



46

47