навчальної задачі учню, інструктаж з її виконання, мотивація її розв’язання, контроль і корекція самостійних дій учня, оцінювання результатів самостійної роботи. А під організацією самостійної пізнавальної діяльності – відбір засобів, форм і методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність, забезпечення умов їх ефективності.

Варто зазначити, що організація самостійної пізнавальної діяльності школярів повинна включати такі етапи:

І. Стимулююче-мотиваційний етап. На цьому етапі вчитель формує у школярів мотиви навчання, формує стійкий пізнавальний інтерес до предмету, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, стимулює їх бажання поліпшити свої результати. З цією метою бажано подати завдання до самостійної роботи учнів у дещо незвичній оригінальній формі.

ІІ. Навчаючий етап. Цей етап передбачає використання ефективних методів і засобів навчання, які сприяють формуванню самостійності та пізнавальної активності школярів. Навчаючи, вчитель повинен враховувати індивідуальні особливості учнів, формувати у них позитивну мотивацію навчання, стійкий пізнавальний інтерес до фізики і математики, попереджати виникнення негативних психічних станів.

ІІІ. Діагностико-коректуючий етап. Даний етап допомагає з’ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та скоректувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків.

VI. Контролююче-оцінний етап. Цей етап дає можливість учневі з’ясувати рівень знань, навичок та умінь з даної теми, а вчителеві також і оцінити їх. На цьому етапі значну увагу слід приділити виробленню в учнів навичок самоконтролю.       

Таким чином, у процесі управління самостійною пізнавальною діяльністю не останнє місце належить учителю, так як він приймає пряму (потім непряму) участь в організації педагогічного процесу. У зв’язку з цим слід перерахувати наступні принципи управління:

1) диференційований підхід до учнів із дотриманням посильності навчальних завдань;

2) планомірне зростання інтелектуальних навантажень і послідовний перехід до більш неточних і неповних вказівок для виконання самостійної роботи;

3) поступове віддалення вчителя і зайняття ним позиції пасивного спостерігача за процесом;

4) перехід від контролю вчителя до самоконтролю.

За умов дотримання визначених дидактичних принципів можна досягти значної результативності самостійної пізнавальної діяльності у формуванні особистості учня. При організації самостійної роботи 



учителю необхідно піклуватися про те, щоб оволодіння учнями кожним новим видом робіт було підготовлене попередніми заняттями і в той же час важливо, щоб учні не зупинялися на досягнутому, а поступово опановували інші види робіт, які вимагають від них більшої самостійності.

Ефективність самостійної роботи досягається, якщо вона є одним із складових, органічних елементів навчального процесу. 

На сьогоднішній день немає необхідності переконувати вчителів у важливості розробки та впровадження у педагогічну практику більш досконалих методик навчання, які забезпечують підвищення якості навчального процесу, сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів, розвивають їх розумові здібності. У розв’язанні цієї проблеми значна роль відводиться формуванню в них умінь і навичок самостійного мислення і практичного застосування знань. Важливим є формування навичок самостійної розумової праці. Це тим більш важливо, що, які б знання і у якому обсязі не отримували учні, ці знання мають незворотну тенденцію застарівати, відставати від потреб життя. Вихід у розв’язанні задачі – навчити учнів навчатися самостійно, здобувати знання з різних джерел інформації самостійним шляхом, оволодіти якомога більшою різноманітністю видів і прийомів самостійної роботи.

Одна із головних цілей виховання полягає у переведенні людини з об’єкта в суб’єкт діяльності та управління. Це означає, що в результаті виховання людина повинна стати здатною керувати собою і виконувати будь-яку справу самостійно. Самостійність є найбільш істотною ознакою людини і як особистості, і як суб’єкта діяльності. Бути самостійним – це означає, "стояти самому", робити будь-що без сторонньої допомоги, без зовнішнього спонукання, за власним наміром. У цьому смислі самостійність може бути зрозумілою і як властивість особистості, і як критерій її зрілості в тій чи іншій області соціальної практики. В області пізнавальної діяльності можна говорити про наукову самостійність. Одна із ознак навчання полягає в тому, що пізнавальна діяльність учнів здійснюється під керівництвом учителя. В міру інтелектуального розвитку ступінь втручання і зовнішньої допомоги з боку педагога повинен скорочуватися, а рівень самостійності учнів зростати. Однак поки в реальній практиці навчання не спостерігається бажаного ступеню самостійності школярів.

Утруднення в діяльності вчителів стосовно організації самостійної роботи в навчальному процесі полягає в тому, що більшість навчальних посібників ще не в повній мірі сприяють успішному розвитку пізнавальної активності учнів, їх самостійності. В них в основному подано зміст навчального матеріалу, недостатню кількість завдань, які вимагають від кожного учня самостійного перегляду прикладів; знаходження схожості і розбіжності між



40

41