самостійної пізнавальної діяльності, розв’язування спеціальних завдань, формування прийомів пізнавальної діяльності; введення елементів методологічних знань; вироблення самоконтролю навчальної діяльності.

В енциклопедії освіти самоконтроль визначається як "інтегративна здатність аналізувати і оцінювати власну поведінку та діяльність із метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність із поставленими цілями, суспільно значущими нормами, правилами, еталонами, а також суб’єктивними вимогами та уявленнями" [27, с. 797]. Самоконтроль є невід’ємним регулятивним компонентом будь-якої цілеспрямованої діяльності. З цим поняттям тісно пов’язане поняття самооцінки та саморегуляції.

У словнику з педагогіки самооцінка визначається як "оцінювання людиною своїх власних психологічних якостей і поведінки, досягнень і невдач, достоїнств і недоліків, місця серед інших людей" [39, с. 300].

"Самооцінка – психологічне особистісне утворення, яке дає людині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої відносини із зовнішнім світом та іншими людьми" [27, с. 799]. 

"Саморегуляція – здатність індивіда виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними процесами й станами для забезпечення адекватності власних дій та вчинків суб’єктивно значущим цілям і принципам, моральним вимогам, велінням обов’язку й сумління" [27, с. 800].

"Саморегуляція – система свідомих актів, дій, направлених на підтримку, досягнення необхідного психічного стану, управління своєю психікою" [39, с. 301].

Своїх вихованців школа не завжди успішно вчить самостійно міркувати, шукати вихід з проблемних ситуацій, приймати власні рішення. Саме цим пояснюється низький рівень самостійності мислення, несформованість загальнонавчальних умінь та навичок, нездатність учнів організовувати власну самостійну пізнавальну діяльність, а як наслідок – недостатній рівень їхньої



пізнавальної самостійності під час опанування шкільної програми в цілому чи деяких навчальних предметів зокрема.

Успішність навчальної діяльності учнів багато в чому визначається рівнем їхньої пізнавальної самостійності. Саме пізнавальна самостійність дає змогу швидко орієнтуватися у навчальних ситуаціях, приймати оптимальні рішення при виконанні пізнавальних завдань, зберігати активність і самостійність.

Зв’язок між індивідуальними особливостями особистості школяра та об’єктивними вимогами пізнавальної діяльності є умовою, яка сприяє пізнавальній самостійності у навчальній діяльності учня.

Формування пізнавальної самостійності як стійкої якості особистості школяра відбувається лише у тому випадку, якщо навчальний процес є не тільки джерелом інформації, а й сприяє виробленню в учнів потреби в нових знаннях, забезпечує умови для активності й самостійності у вирішенні пізнавальних завдань, надає право вибору засобів досягнення навчальної мети.

Рівень сформованості пізнавальної самостійності школяра у багатьох випадках залежить від раціонального поєднання у конкретних навчальних ситуаціях пізнавальних умінь з опорними знаннями; умінням змінювати прийоми і засоби навчання, творчо використовувати засвоєну технологію інтелектуальної діяльності щодо створення оригінальних пізнавальних дій.

Підвищення результативності самостійності школярів можливе за умов: закріплення стійкого інтересу учнів до навчання через зміст навчальної інформації, відповідності змісту навчального матеріалу інтересам, мотивам, потребам і можливостям учнів; раціонального поєднання колективної, групової та індивідуальної роботи при вивченні предметів.

Удосконалення методик викладання предметів і підвищення їх ролі у формуванні в учнів пізнавальної самостійності можливе при використанні нестандартних форм організації навчання: диспутів, діалогів, дискусій, проблемних ситуацій, які створюють умови для творчої пізнавальної діяльності школярів.



35

36