внутрішню форми вияву. Зовнішню – можна спостерігати в ході навчального заняття, вона змінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працює учень. Розрізняють такі види методу, як: робота з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, картками, додатковою літературою, ПК, відеоінформацією та іншими засобами. Специфіка внутрішньої форми вияву навчального завдання як методу визначається рівнем активності і самостійності пізнавальної діяльності школярів. Так, залежно від характеру навчальної роботи та дидактичної мети завдання доцільно поділити їх на три групи: інформативно-пояснювальні, інформативно-евристичні та проблемно-пошукові методи самостійного набуття знань.

Інформативно-пояснювальні методи ґрунтуються на поданні учневі навчальної інформації з елементами пояснень про способи її засвоєння.

Проблемно-пошукові методи полягають у формуванні рис творчої діяльності учнів та розвиток умінь застосування засвоєних знань для розв’язування проблемних завдань. Необхідною умовою застосувань цих методів є організація творчого пошуку нових знань, способів і дій.

Інформативно-евристичні методи самостійного набуття знань можна вважати проміжними. Вони спрямовані на по-елементне засвоєння досвіду наукового пізнання та способів раціональної організації пізнавальної діяльності на окремих етапах розв’язання проблемних завдань. При застосуванні цих методів створюється система вправ, що містять різну міру вказівок до розв’язання і подаються у порядку зростання складності.

Останнім часом активно розробляються інтерактивні методи навчання. Зазначимо, що в енциклопедії освіти інтерактивні методи навчання визначаються як «способи організації активної взаємодії учнів і вчителя у навчальному процесі з метою досягнення визначених дидактичних результатів» [27, с. 357]. Так розробки уроків фізики з використанням інтерактивних методів можна знайти в [32].



Аналіз останніх досягнень педагогічної науки і шкільної практики свідчить про те, що основний шлях підвищення ефективності навчально-виховного процесу полягає в забезпеченні гармонійної єдності дій учителя під час їх сприйняття і засвоєння, активізації їхньої пізнавальної діяльності та ефективної організації навчання. Серед методичних прийомів і засобів залучення учнів до пізнавального процесу, як засвідчує аналіз шкільної практики, значного поширення набули диференційовані завдання. Диференціація навчальних завдань дає змогу вчителю вирішувати різноманітні питання, а саме: закріплення матеріалу, визначення рівня засвоєння знань, розвиток мислитель них операцій учнів.

Глибоке знання реальних навчальних можливостей учнів, психологічних закономірностей їх розвитку дозволяє науково планувати вибір методів, організаційних форм і засобів навчання. Важливе місце у формуванні самостійної роботи як особистої навчальної діяльності займає правильний вибір засобів навчання. Це дає можливість здійснити диференційований підхід до міри й форми допомоги вчителя під час виконання учнями самостійної роботи з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Нагадаємо, що шкільний онтогенез включає наступні вікові періоди: молодший шкільний (6–10 років), молодший підлітковий (11–13 років), старший підлітковий (14–15 років) і юнацький вік (16–18 років) [1, с. 224–225].

Варто відмітити, що в середніх класах істотно перебудовується характер навчальної діяльності, збільшується кількість навчальних предметів і, відповідно, учителів, у яких різні вимоги, різний стиль проведення уроку, різне ставлення до учнів. Старі форми й методи навчання, звичні молодшому школяреві, стають неприйнятними для підлітка, який ще недавно охоче слухав детальні пояснення вчителя, а тепер таке знайомство з новим матеріалом часто викликає нудьгу, байдужість, явно обтяжує його. Схильний раніше до дослівного відтворення навчального матеріалу, він прагне тепер викладати матеріал своїми словами, і протестує, коли вчитель вимагає точного відтворення (формули, закону, визначення) [47, с. 143]. Характер навчальної



20

21