а потім здійснюють груповий аналіз і дають оцінку цьому фрагменту, щоб, у свою чергу, провести його з новими групами учнів у покращеному варіанті.

Метод дидактичних ігор має багато різновидів, спільною рисою яких є елемент гри – діяння, яке виконується для задоволення, головна форма діяльності дітей до школи, а учні та дорослі займаються нею, як правило, у вільний час. Як зазначено в енциклопедії освіти ([27, с. 139]), «гра – вид креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства». У навчальних закладах гра використовується як метод, що має великий педагогічний потенціал і найбільшою мірою створює для дітей атмосферу психологічного комфорту.

Проте, самостійна навчально-пізнавальна діяльність не завжди має творчий характер. Спочатку учень намагається розв’язати завдання відомими для нього способами. При цьому актуалізація вже набутих знань носить репродуктивний характер. І якщо ці намагання не дають позитивного результату, тобто якщо завдання не можна розв’язати, користуючись набутими знаннями, то це призводить до відкриття нових знань, формування нових систем зв’язків. Обмірковування знайденого шляху розв’язання, його усвідомлення і перевірка здійснюються на основі репродуктивного мислення. Таким чином, процес самостійного пізнання є результатом взаємодії репродуктивного і продуктивного видів мислительної діяльності, його можна розглядати, як активну цілеспрямовану діяльність, у ході якої здійснюється переробка вже відомої і тільки що сприйнятої інформації.

Основним засобом організації самостійної пізнавальної діяльності учнів є навчальне завдання [2]. Воно опосередковує керівну роль вчителя, задає пізнавальній діяльності учня потрібний рівень самостійності та продуктивності, дає змогу працювати в індивідуальному темпі і, в разі необхідності, одержати певну міру допомоги. У зв’язку з цим навчальні завдання можна розглядати як один з основних методів самостійного набуття знань. Він має свою зовнішню і



внутрішню форми вияву. Зовнішню – можна спостерігати в ході навчального заняття, вона змінюється залежно від того, з яким джерелом навчальної інформації працює учень. Розрізняють такі види методу, як: робота з підручником, робочим зошитом, дидактичними посібниками, картками, додатковою літературою, ПК, відеоінформацією та іншими засобами. Специфіка внутрішньої форми вияву навчального завдання як методу визначається рівнем активності і самостійності пізнавальної діяльності школярів. Так, залежно від характеру навчальної роботи та дидактичної мети завдання доцільно поділити їх на три групи: інформативно-пояснювальні, інформативно-евристичні та проблемно-пошукові методи самостійного набуття знань.

Інформативно-пояснювальні методи ґрунтуються на поданні учневі навчальної інформації з елементами пояснень про способи її засвоєння.

Проблемно-пошукові методи полягають у формуванні рис творчої діяльності учнів та розвиток умінь застосування засвоєних знань для розв’язування проблемних завдань. Необхідною умовою застосувань цих методів є організація творчого пошуку нових знань, способів і дій.

Інформативно-евристичні методи самостійного набуття знань можна вважати проміжними. Вони спрямовані на по-елементне засвоєння досвіду наукового пізнання та способів раціональної організації пізнавальної діяльності на окремих етапах розв’язання проблемних завдань. При застосуванні цих методів створюється система вправ, що містять різну міру вказівок до розв’язання і подаються у порядку зростання складності.

Останнім часом активно розробляються інтерактивні методи навчання. Зазначимо, що в енциклопедії освіти інтерактивні методи навчання визначаються як «способи організації активної взаємодії учнів і вчителя у навчальному процесі з метою досягнення визначених дидактичних результатів» [27, с. 357]. Так розробки уроків фізики з використанням інтерактивних методів можна знайти в [32].



19

20