Із поняттям самостійної роботи тісно пов’язане поняття самоосвіти. На думку В. Смірнова, "самоосвіта – це активна цілеспрямована пізнавальна діяльність людини, яка пов’язана з пошуком та засвоєнням знань у галузі, що цікавить людину" [70, с. 17].

В українському педагогічному словнику самоосвіту визначено як "освіту, яка набувається у процесі самостійної роботи та проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі... Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення літератури. Джерелами самоосвіти служать також засоби масової інформації" [17, с. 296].

На думку В. Оконя, "самоосвіта – це самостійне, що піддається самоконтролю, перетворення особистості з метою здобуття більш-менш відчутного, більш-менш ясно визначеного зразка індивідуальності" [60, с. 164].

У словнику з педагогіки самоосвіта визначається як "спеціально організована, самостійна, систематична, пізнавальна діяльність, направлена на досягнення певних особистісно і (або) суспільно значимих освітніх цілей: задоволення пізнавальних інтересів, загальнокультурних і професійних запитів і підвищення професійної кваліфікації" [39, с. 299].

На думку Ю. Бабанського "самоосвіта – це цілеспрямована робота людини, пов’язана із пошуком та засвоєнням знань у певній галузі, в тому числі й шляхом прослуховування спеціальних передач по радіо та телебаченню" [9, с. 8].

В енциклопедії освіти самоосвіта визначається як "самостійна пізнавальна діяльність людини, спрямована на досягнення певних особистісно значущих освітніх цілей: задоволення загальнокультурних запитів, пізнавальних інтересів у будь-якій сфері діяльності, підвищення професійної кваліфікації тощо" [27, с. 798].

Самоосвіта є умовою розвитку, самоствердження та самореалізації особистості і складовою навчання її протягом життя. Найважливішою відмінністю самостійної роботи від самоосвіти є те, що самостійну роботу



учень виконує за завданням учителя, а самоосвітою керує сам, вибудовуючи її відповідно до власних цілей і задач.

Рівні самоосвіти:

І рівень, найнижчий, характеризується тим, що формування пізнавальних інтересів змушує учня залучатися до читання тієї чи іншої книги, до перегляду окремих телепередач, до прослуховування окремої лекції. Це несистематична, часто випадкова, додаткова до навчальної діяльність для задоволення ще не дуже стійкого інтересу.

ІІ рівень. Самоосвітня діяльність зі стихійної перетворюється на цілеспрямовану. Учень починає усвідомлювати себе членом суспільства, готується після виходу зі школи зайняти в ньому певне місце. Зміст самоосвіти стає вужчим, цілеспрямованішим, у ньому виділяється нове коло пізнавальної діяльності. Але, працюючи на цьому рівні, учні часто бувають неекономними у своїй роботі, витрачають багато часу непродуктивно. У них продовжують залишатися на досить низькому рівні організаційні вміння.

ІІІ рівень відзначає більша чіткість, дієвість і реальність цілей самоосвіти. Школяр, набуваючи досвіду в цій діяльності, вчиться оцінювати свої можливості та згідно з ними визначати свої завдання. На цьому рівні учні для раціональної організації діяльності складають програми самоосвіти.

Пізнавальна компетентність є основою самоосвітньої діяльності, яка дозволяє людині постійно, систематично, цілеспрямовано здійснювати самовдосконалення як професіонала та особистості.

В основі пізнавальної та самоосвітньої компетентностей лежать загальнонавчальні вміння: уміння планувати свою діяльність, уміння самоорганізації, уміння працювати з джерелами інформації, уміння самоконтролю, культура усного та писемного мовлення, сформованість операцій розумової діяльності.  

Потреба в самоосвіті не може розвиватися без участі емоційних і вольових сфер особистості. Зусилля учнів до задоволення потреби в самоосвіті приводять до позитивного або негативного результату. Успішне задоволення



12

13