Передмова

Одним із найактуальніших завдань навчально-виховного процесу у закладах освіти є "навчити вчитись", вміти здобувати знання самостійно. Тобто самостійна пізнавальна діяльність школярів є однією із найважливіших складових навчального процесу. І саме тому майбутній учитель має бути підготовленим до організації самостійної пізнавальної діяльності школярів, використовуючи при цьому не тільки найкращий досвід минулого, але й сучасні надбання педагогічної науки.

Посібник написано на основі матеріалів дисертаційного дослідження автора. У ньому розкрито сутність поняття самостійної пізнавальної діяльності учнів, особливості її організації та шляхи активізації, зокрема, при вивченні фізико-математичних дисциплін. Детально розглянуто основні методи, форми і засоби організації самостійної пізнавальної діяльності школярів. Висвітлено питання самоосвітньої діяльності учнів. Особлива увага приділена питанню використання інформаційно-комунікаційних технологій для організації самостійної пізнавальної діяльності школярів. Зокрема, тут подано класифікацію електронних засобів навчального призначення, розглянуто використання ППЗ та Інтернет-технологій при організації самостійної пізнавальної діяльності.

Наприкінці посібника подано питання для самоконтролю, додатки, в яких є багато різноманітних анкет, методик, тестів тощо, а також список рекомендованої літератури, який полегшить пошук необхідного читачу матеріалу.

Посібник написано для студентів фізико-математичних спеціальностей педагогічних ВНЗ, однак він може бути корисним для студентів всіх педагогічних спеціальностей і вчителів.



Сутність поняття самостійної пізнавальної діяльності учнів

Про необхідність формування самостійності учнів у процесі навчання писав ще К. Ушинський: "Потрібно постійно пам’ятати, що слід передавати учню не тільки ті або інші знання, а й розвивати у ньому бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові знання, дати учню засіб одержувати корисні знання не тільки із книг, а й з предметів, які його оточують, із життєвих подій, із історії власної душі. Маючи таку розумову силу, яка видобуває звідусюди користь, людина буде вчитися все життя, що, звісно, і складає одне із найголовніших завдань шкільного навчання" [76, с. 345].

Поняття "самостійна пізнавальна діяльність" тісно пов’язане з поняттям "самостійна робота", і часто ці поняття ототожнюються. На нашу думку, цього робити не слід, а тому з’ясуємо, в чому полягає різниця між ними.

Аналіз педагогічної літератури вказує на те, що в науці немає єдиного підходу до визначення поняття "самостійна робота". Деякі дослідники вважають самостійну роботу формою організації навчального процесу, інші – методом навчання. Існують й інші підходи, коли самостійну роботу розуміють як засіб досягнення конкретної мети, спосіб здобуття знань з різних джерел.

Поняття самостійної роботи тісно пов’язане з поняттями "самостійність" та "діяльність", які визначаються так: 

"Самостійний – той, що стоїть або йде сам по собі, незалежно від інших, від чогось іншого. Самостійна людина – у якої свої міцні переконання, в якої немає хиткості. Самостійність – властивість, якість" [20, с. 135].

"Діяльність – форма психічної активності суб’єкта, направлена на пізнання та перетворення світу і самої людини" [39, с. 71].

"Самостійність – це здатність особистості до діяльності, яка здійснюється без стороннього втручання" [39 , с. 303].

Під пізнавальною самостійністю розуміють таку якість особистості, яка характеризується її прагненнями та вміннями без сторонньої допомоги отримувати знання, опанувати засобами діяльності та розв’язувати пізнавальні завдання. В енциклопедії освіти  пізнавальна самостійність визначається як



4

5